ПОГЛЯД: Тиждень України: про боротьбу з корупцією та європейський шлях України

В Україні пройшли масові обшуки у олігархів, чиновників та політиків, яких звинувачують у корупції.

3 лютого в Києві відбулося спільне засідання Європейської комісії та українського Уряду.

Про ці та інші події – в щотижневому огляді від експертів проєкту Інформаційна оборона.

Від кадрового перезавантаження до весняних посадок

Попередній тиждень тотального кадрового перезавантаження трансформувався в тиждень масових обшуків, арештів та підозр.

Були проведені обшуки у діючих та колишніх чиновників, керівників податкової інспекції міста Києва, олігарха Ігоря Коломойського, народного депутата Вадима Столара.

Справа не завершилася обшуками: були оголошені підозри колишньому заступнику Міністра оборони В’ячеславу Шаповалу та начальнику департаменту закупівель Богдану Хмельницькому; експрезиденту «Мотор Січі» В’ячеславу Богуслаєву; топменеджерам «Укртатнафти»; шістьом учасникам схеми розпродажу майна «Національної кінотеки України»; менеджеру компанії Костянтину Жеваго; ексміністру енергетики та вугільної промисловості Ігорю Насалику.

У президента України Володимира Зеленського не було іншого шляху, як розпочати справжню боротьбу з корупцією.

З корупцією не виграєш війну. Це довела російська армія, яка навесні минулого року в напіврозграбованому стані намагалася взяти Київ за три доби.

Корупція деморалізує воїнів на «передку» та громадян у тилу.

Корупція створює проблеми в спілкуванні з західними партнерами, які не розуміють, куди й на що йде їхня критично важлива для нашої країни допомога, коли на постачаннях до ЗСУ наживаються українські мародери.

Врешті решт, корупція ставить під сумнів політичне майбутнє самого президента Зеленського.

Тому експерти Інформаційної оборони переконані – глава держави є абсолютно щирим, ставши лідером антикорупційної боротьби. Його особиста мета – не імітувати таку боротьбу, а дійсно викоренити корупцію.

Але Володимир Зеленський не був би Володимиром Зеленським, якби ця операція не виглядала, як добре зрежисоване на Банковій антикорупційне шоу.

Масове проведення обшуків і оголошення підозр в один день передбачало чітку координацію та єдиного режисера з ОПУ.

А явно притягнутий за вуха обшук у Арсена Авакова у справі про катастрофу керівництва МВС у Броварах засвідчив – автори антикорупційної операції іноді заради охоплення більшого числа впливових підозрюваних жертвують її правдоподібністю.

Без сумніву, антикорупційні посадки будуть використані і всередині президентської команди, адже боротьбу «за місце під сонцем», тобто поближче до гаранта, ніхто не відміняв. Серйозно посилили свої політичні позиції керівник ОПУ Андрій Єрмак та його заступник Олег Татаров.

До боротьби з корупцією долучився ще один впливовий гравець – США, а точніше державні контролюючі органи.

Зрозуміло, що коли до країни надходять десятки мільярдів доларів західної допомоги, розвідки країн-донорів уважно відслідковують їх використання. І роблять це попри всі труднощі, пов’язані із воєнним часом.

До честі нашої країни, після останніх корупційних скандалів США заявили, що в них немає фактів щодо кримінальних оборудок із західною допомогою чи зі зброєю, що надходить до України.

Втім, це не завадило офісам генеральних інспекторів Пентагону, Державного департаменту та Агентства США з міжнародного розвитку ухвалити Спільний стратегічний план нагляду на 2023 фінансовий рік за допомогою, яка надається Україні. На його виконання була створена спільна інспекторська група з представників цих відомств, затверджені нові протоколи перевірок тощо.

Корупція – це справжнє зло, яке, як іржа, роз’їдає та вбиває владу, суспільство та військо. Боротьба з нею не менш важлива, ніж боротьба з російськими окупантами. А долучення до неї наших західних партнерів лише підсилить нас.

Головне – дійсно боротися з корупцією, а не імітувати антикорупційну боротьбу, не використовувати антикорупційні приводи для розправи з політичними опонентами, або задля отримання власних іміджевих дивідендів.

Шлях до ЄС починається з перших семи кроків

На початку лютого 2023 року Україна вчергове приймала президентів Європейської ради Шарля Мішеля та Європейської комісії Урсулу фон дер Ляєн. У Києві відбулося спільне засідання Європейської комісії та Уряду України, на якому підсумовувалися результати виконання нею семи домашніх завдань, необхідних для початку переговорів щодо набуття членства в ЄС.

Для цього нам було потрібно: удосконалити процедуру відбору суддів до Конституційного Суду; провести судову реформу; продовжити розбудову антикорупційних органів; ухвалити закон про національні меншини; відкоригувати закон про засоби масової інформації; покращити законодавство в сфері боротьби з відмиванням брудних коштів та антиолігархічний закон.

В цілому європейці позитивно оцінили прогрес України із виконання 7 домашніх завдань. Досягнення України в умовах війни можна назвати безпрецедентними – жоден з кандидатів до цього не демонстрував порівняний з таким прогрес навіть у мирний час.

Оцінки вітчизняних експертів дещо стриманіші, хоча за 10-бальною шкалою ми набрали майже 6 балів. Проблеми спостерігаються в чотирьох сферах, і не всі вони пов’язані з українськими виконавцями.

Найбільше, що непокоїть – це відсутність прогресу, ба навіть і регрес у вдосконаленні процедури відбору суддів Конституційного Суду. Нещодавно ухвалені зміни до профільного закону зберігають можливості для влади ігнорувати думку Дорадчої групи експертів щодо відхилення недоброчесних кандидатів. Водночас, під тиском ЄС Уряд анонсував внесення змін до закону про Конституційний Суд.

Наразі здійснення антикорупційної реформи пов’язане насамперед із проведенням конкурсу на посаду директора Національного антикорупційного бюро (НАБУ). Поки що процедура відбору не викликає особливих зауважень, однак остаточна оцінка буде залежати від призначення дійсно незалежного директора НАБУ.

Інші дві проблеми скоріше пов’язані з зовнішніми чинниками. 

На виконання вимог ЄС було ухвалено закон про національні меншини. Разом з тим, Румунія заявила, що вона пропонує провести міжурядові консультації щодо змісту його окремих положень.

Безумовно, продовжаться дипломатичні баталії з Угорщиною, яка вимагає змінити норми освітнього закону в частині вивчення мов національних меншин у початковій школі.

У випадку з антиолігархічним законодавством м’яч повністю на боці європейців. Натепер відсутній висновок Венеційської комісії стосовно антиолігархічного закону, тобто його неможливо врахувати та внести відповідні зміни до профільного закону.

Отже, що ми маємо в сухому залишку?

По-перше, Україна виходить на фінішну пряму щодо початку переговорів із набуття членства в ЄС. Сподіваємося, що в жовтні 2023 року рішення про це буде ухвалене.

Напередодні київського саміту Європейський парламент ухвалив резолюцію, в який рекомендував ЄС провести роботу з початку переговорів про вступ України. При цьому європарламентарі закликали Україну «якнайшвидше провести суттєві реформи, щоб країна прийшла у відповідність до критеріїв членства в ЄС».

Про майбутнє членство України в європейському співтоваристві також було чітко зазначено в рішенні київського саміту ЄС - Україна.

По-друге, продовжується інтеграція України до економічного європейського простору.

Під час саміту була підписана угода про участь України в програмі ЄС "Єдиний ринок". Європейські та українські оператори зв’язку також підписали меморандум, яким продовжують на пів року домовленості про доступний роумінг для українців.

І наостанок. Вступ України до ЄС вже ні в кого не викликає заперечень. Зараз питання лише у строках.

Песимісти обережно говорять про 5-7 років, необхідних для набуття членства у ЄС.

Оптимісти разом з реалістами, до яких належить і автор цих рядків, переконані – вступ України до ЄС неодмінно відбудеться відразу після нашої перемоги в російсько-українській війні.

Погляди, висловлені в статті, належать авторам і можуть не поділятись Kyiv Post.