Одним з завдань першої Чорноморської конференції з безпеки в рамках Кримської платформи було визначити, де ми зараз опинилися.
Кожен погодиться, що Росія наразі веде в Україні жорстоку, несправедливу та незаконну війну.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Я б до цього додав, що НАТО і ЄС, на жаль, стали жертвами російської гібридної війни. Росія використала як зброю все що могла – від дипломатії, політики, економіки, енергетики, продовольства та безпеки до інформації та релігії. НАТО виявилося менш спроможним у військовому сенсі, ніж очікувалося, відступило від попередніх зобов’язань через брак зброї та боєприпасів, які воно може передати Україні, і надає Україні лише невійськову підтримку. Альянс демонструє ознаки розбрату в час, коли єдність і узгоджені колективні зусилля вкрай необхідні. Оборонна промисловість Європи та США не в змозі задовольнити теперішній попит на військову техніку. ЄС довів, що він важливіший для європейської безпеки, ніж НАТО. Зараз США та Європа не налаштовують Україну на перемогу на полі бою, відмовляючи їй не лише в інструментах, необхідних для ефективної боротьби з тривимірною загрозою, але й у достатній кількості засобів для підтримки довгоочікуваного весняного контрнаступ.
Усе вищезазначене важливо визнати при розгляді питання про членство України в НАТО.
Я давно виступаю за членство України в НАТО, але раніше я виступав проти вступу, доки Україна не завершить такі необхідні реформи. Але я наводив цей аргумент до того, як НАТО довело, що здатне діяти лише як політичний альянс, і до того, як я усвідомив, що саме НАТО терміново потребує реформування, аби знову стати справді військовим альянсом.
І раніше я наголошував, що приєднання України є, мабуть, єдиним дипломатичним інструментом, який може покласти край російській агресії. Крім того, я стверджував, що Збройні сили України зміцнять здатність Альянсу здійснювати колективну оборону, врегулювання кризових ситуацій і безпеку на основі співпраці. Ця оцінка сьогодні актуальна як ніколи.
Усвідомлення очевидної асиметрії між потужними стратегічними повідомленнями української делегації та тезами її міжнародних партнерів було одним із головних моїх висновків під час Конференції з безпеки Чорноморського регіону, яка відбулась 12-13 квітня в Бухаресті. Українці були зосереджені на припиненні війни та відновленні миру й стабільності. Вони пропонували обговорити спільні цілі та шляхи і засоби їх досягнення, використовуючи прості, зрозумілі та актуальні аргументи. Але західні партнери не змогли відповісти тим самим і зосередились лише на загальних політичних заявах, не пропонуючи конкретних засобів для вирішення спільних безпекових проблем.
Якщо міжнародне співтовариство досі не спроможне підтримати досягнення законної стратегічної мети України – звільнення всіх окупованих територій і відновлення її міжнародно визнаних кордонів 1991 року – це підтверджує актуальність моєї думки, що НАТО необхідно терміново трансформуватись, ставши знову військовим альянсом, яким воно було в часи Холодної війни.
Але ця трансформація неможлива, поки Україна не стане частиною Альянсу.
План дій щодо членства (ПДЧ) – це програма консультацій, допомоги та практичної підтримки НАТО, розроблена відповідно до індивідуальних потреб країн, які бажають приєднатися до Альянсу. Він був започаткований у квітні 1999 року на саміті НАТО у Вашингтоні з метою допомогти країнам, які бажають вступити в НАТО, належно підготуватися до вступу. ПДЧ базувався на досвіді, набутому в ході процесу вступу Чехії, Угорщини та Польщі, які стали членами Альянсу в 1999 році.
ПДЧ допоміг підготувати Болгарію, Естонію, Латвію, Литву, Румунію, Словаччину та Словенію до вступу в 2004 році, а також Албанію та Хорватію, які приєдналися в квітні 2009 року. Чорногорія, яка приєдналася до ПДЧ у грудні 2009 року, стала членом Альянсу в червні 2017 р. Республіка Північна Македонія, яка брала участь у ПДЧ з 1999 р., приєдналася до НАТО в березні 2020 р. Наразі у ПДЧ бере участь Боснія та Герцеговина.
Проте ПДЧ – це процедура мирного часу, яка не підходить для досягнення цілей війни. Приєднання Фінляндії є доказом того, що застосування нових процедур вступу є не тільки потрібним, але й можливим, коли європейська безпека опинилась під загрозою.
Війна Росії в Європі змінила все. Коли НАТО заявляє, що в євроатлантичному регіоні немає миру, а ЄС наголошує, що Європа піддається гібридній війні з боку Росії. Причому РФ почала війну ще в 2014 році, прагнучи здобути перемогу та піддаючи ризику безпеку усієї Європи.
Захід не може дозволити, щоб Росія перемогла, а Україна зазнала поразки. Прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький сформулював це так:
«Якщо ми втратимо Україну, ми втратимо мир на десятиліття. Поразка в Україні може стати початком кінця «золотого віку» Заходу».
Чому, запитаєте ви? Як я вже стверджував раніше, це призвело б до розгортання російських військ уздовж польських кордонів. Збройні сили РФ просунулися б на 1000 км ближче до Варшави, Берліна, Парижа, Брюсселя та Лондона. Радіус дії російських систем ППО покрив би більшу частину Центральної Європи. Чорне море перетворилося б на російське озеро. Це створило б пояс постійної нестабільності на кордоні ЄС і НАТО. Не менш важливим є те, що це дало б Росії доступ до величезних покладів рідкісних мінералів, газу, нафти та вугілля, а також до «житниці Європи». Вона отримала б контроль над українською оборонною промисловістю, що допомогло б їй відновити свою військову міць. Перемога над Україною також дозволила б РФ вирішити свої фундаментальні демографічні проблеми шляхом окупації територій та масової депортації українців.
Гіпотетична перемога Росії в Україні створила б передумови для повернення Росії статусу великої держави. Це дало б їй змогу і далі продовжувати свою агресивну зовнішню політику, піддаючи загрозі мир в Європі. Перемога Росії сприймалась би у світі як перемога над НАТО, що підірвало б здатність Альянсу захищати свободу та безпеку своїх держав-членів.
Щоб приєднатися до НАТО, країнам спочатку має бути запропонований ПДЧ, який включає офіційне запрошення та індивідуальну дорожню карту для майбутнього членства. І що важливо, аби отримати такий план, потенційні члени мають спочатку мирно вирішити усі невирішені зовнішньополітичні, етнічні та територіальні конфлікти.
Останнє може розглядатися як своєрідне заохочення Росії розпалювати війни та конфлікти в Молдові, Грузії та Україні. Це дає їй можливість не допустити вступу цих країн до НАТО, яке могло б захистити їх від її агресивної зовнішньої політики Кремля.
НАТО має переглянути передумови для мирного вирішення міжнародних, етнічних та територіальних суперечок в країнах-кандидатках на вступ. Війна Росії проти її демократичних сусідів має бути аргументом на користь, а не проти членства. Це фактично перешкоджало б розпалюванню Росією збройних конфліктів та дестабілізації миру в Європі.
Країни, які бажають долучитись до НАТО, повинні продемонструвати, що вони мають діючу демократичну політичну систему, засновану на ринковій економіці, довести дотримання прав меншин, прихильність до мирного вирішення конфліктів, здатність і готовність робити військовий внесок в операції НАТО, а також спроможність підтримувати на належному рівні демократичні цивільно-військові відносини та відповідні інституційні структури.
Незважаючи на те, що Україна не є ідеальною в деяких аспектах, вона більш ніж ідеальна в тому, що справді має значення: це демократія, яка захищає свободу та безпеку держав-членів НАТО. В той час як більшість членів цього військового альянсу не в змозі забезпечити власну безпеку або внести значний внесок у колективну оборону. Деякі з них навіть не є діючими демократіями. Через це Україна вкрай потрібна Альянсу.
На мою скромну думку, наразі неможливо уявити західний військовий альянс без України. Легше його уявити собі без кількох інших європейських країн, які довгий час майже нічого не інвестували в спільну безпеку й оборону.
Було б помилкою сприймати НАТО як щось незмінне. На мою думку, ще невідомо, чи воно переживе війну в Європі. Альянс відіграє надзвичайно важливу роль у захисті безпеки та стабільності в Європі з 1949 року. Це стало можливим завдяки тому, що його члени були справді віддані цій місії та інвестували у безпеку та оборону. Проте з того часу багато хто з них десятиліттями не виконує своїх зобов’язань. Знадобляться також десятиліття, щоб вирішити ці проблеми, оскільки зобов’язання інвестувати 2% ВВП в оборонний бюджет продовжують переноситись у майбутнє.
НАТО має переосмислити себе як військовий альянс, інакше ризикує стати неактуальним.
На цьому етапі історії членство України більше не повинно залишатись під питанням.
Постає інше питання: які ще європейські країни заслуговують приєднатися до України в майбутньому військовому альянсі під проводом США, який прийде на заміну НАТО?
Очевидно, Велика Британія. Звичайно, Польща і більша частина країн Східної Європи. Але хто ще виконав свої зобов’язання щодо захисту трансатлантичної безпеки та стабільності?
Давно відомо, що умиротворення не зупиняє диктаторів, воно лише розпалює їхній апетит. Умиротворенням ніколи не вдавалося забезпечити мир. Настав час виробити нову ефективну євроатлантичну безпекову стратегію, невід'ємною частиною якої має бути Україна.
