Між Різдвом і Новим роком світ спостерігав, як міста України витримували удари 300 російських крилатих і балістичних ракет. До цих бліц-атак додались атаки понад 200 ударних безпілотників іранського виробництва, які завдали руйнувань Києву, Дніпру, Львову та Одесі.
Українським підрозділам протиповітряної оборони та радіоелектронної боротьби вдалося збити понад 70% російських ракет і БПЛА. Але російські ракети, які досягли своїх цілей, влучили в торгові центри, житлові будинки та станції метро. Загинуло та було поранено понад 130 мирних громадян України.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Попри заяви Кремля, з майже 500 одиниць високоточної зброї, випущених Росією, жодна не була спрямована на українську військову ціль. Усі вони мали на меті калічити та вбивати мирне українське населення.
Ще жодна подія війни так чітко не демонструвала вбивчу ненависть Путіна до України.
Але існує метод боротьби з російським вбивчим божевіллям. Оскільки атаки на населені пункти тривають, Київ постав перед смертельною дилемою: захищати своїх мирних громадян чи своїх солдатів на передовій.
У цих умовах Україна обрала захист своїх міст. Залишившись без прикриття з повітря, українські військові на передовій стали ще більш вразливими до російських авіаударів і місій безпосередньої авіапідтримки.
Критики часто вказують на обмежені досягнення України на полі бою. Але відверто кажучи, не маючи ні переваги в повітрі, ні домінування протиповітряної оборони, українські наземні підрозділи діють в умовах, в яких сили НАТО, зокрема й армія Сполучених Штатів, взагалі не наважились би розпочинати військові операції.
Не маючи достатньо засобів протиповітряної оборони, українське сухопутне командування змушене розпорошувати війська та засоби, що значно ускладнює концентрацію сил ЗСУ, просування на лінії фронту й тим більш фазу вступу у бій з ворогом. Ускладнює, роблячи їх часом майже самовбивчими.
Локальна перевага у ППО є однією з загальновизнаних передумов ведення сучасних наступальних операцій і відвоювання території. Відсутність протиповітряної оборони означає відсутність можливості вести маневрову війну.
Якщо Сполучені Штати продовжуватимуть зволікати з військовою допомогою Україні, це порочне коло не вдасться розірвати.
США та інші західні країни передали Україні понад 25 000 переносних систем протиповітряної оборони (ПЗРК). Ракети з тепловим наведенням із радіусом дії лише два-три кілометри, які запускаються з плеча, не створювалися для захисту великих ділянок лінії фронту. На жаль, для Збройних сил України ПЗРК часто є єдиним наявним засобом ППО для захисту широких секторів лінії зіткнення, що значно обмежує для них можливості для маневру.
Безсумнівно, Україна найкращим чином використовує все те, що їй було надане, розгортаючи свої засоби протиповітряної оборони та намагаючись прикрити максимально велику територію. Українські зенітники часто переміщують системи ППО, реагуючи на мінливі загрози й намагаючись уникнути виявлення ворогом. Надзвичайно винахідливі українські інженери навіть пристосували ракети НАТО для запуску їх зі старих радянських і трофейних російських пускових платформ – йдеться про так звані FrankenSAM. Але навіть цих інженерних чудес недостатньо, щоб заповнити прогалини.
Те, що Україні терміново потрібно – це не лише збільшення кількості систем протиповітряної оборони, а й можливість об’єднати ці системи та датчики в загальнонаціональну інтегровану мережу ППО.
Розроблена у США система великої дальності Patriot наразі є наріжним каменем протиповітряної оборони України. Але попри усю потужність Patriot, вони не є єдиним можливим рішенням проблеми. Вони потребують підтримки інших, більш мобільних зенітних систем, зокрема, меншого радіусу дії.
NASAMS (норвезька удосконалена зенітно-ракетна система) може вважатися в цьому разі ефективним рішенням, оскільки в ній використовуються натівські ракети AMRAAM, і ці комплекси були спеціально розроблені для об’єднання розосереджених батарей, як і розроблена Німеччиною IRIS-T. Ці системи ППО й ракети до них є в наявності на Заході, і їх необхідно передати Києву. Вони вкрай потрібні тут, але Україна чомусь досі їх чекає.
Захід довго відмовлявся, але потім погодився надати Україні винищувачі F-16. Хоча нещодавно, нарешті, розпочалася підготовка українських пілотів, механіків і авіаційного технічного персоналу, залучення ескадрилій F-16 до підтримки українських підрозділів на полі бою займе ще кілька місяців.
Тим часом мирні мешканці України й надалі будуть гинути від російських ракетних обстрілів, а її військові на фронті можуть справді опинитися в глухому куті.
Україні вкрай потрібна повноцінна, багатоскладова загальнонаціональна мережа ППО. І США повинні активізувати свої зусилля в цьому напрямку.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.
Чак Пфаррер:
Колишній командир ескадрильї SEAL Team 6, спецпідрозділу ВМС США, Чак Пфаррер є автором бестселерів New York Times. Як журналіст, він багато писав про Бенгазі, а під час американо-афганської війни робив репортажі з Кабула та Баграма під час польотів у складі афганських ВПС. Пфаррер виступав як експерт з військових питань і боротьби з тероризмом на CNN, ABC, BBC, CSPAN2, NPR, Al Jazeera, CBC і MSNBC. Він писав Op Ed статті для New York Times і працював старшим кореспондентом і помічником редактора Countererrorist Journal.
