Отже, президент Володимир Зеленський нарешті вирішив заповнити вакансію посла України у Великій Британії, призначивши на цю посаду колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Це його, президента, прерогатива.
На перший погляд, тішить, що незрозуміло тривала затримка з заміщенням цієї важливої посади нарешті припинилась, що нарешті знайшли заміну попередньому дуже здібному послу Вадиму Пристайку, звільненому в липні 2023 року за примхою президента.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Зрештою, Велика Британія є головною союзницею України, тому критично важливо підтримувати дипломатичні відносини між двома країнами на належному рівні.
Не було жодного пояснення від Зеленського та його команди, коли вони звільнили посла України в Лондоні - дуже здібного Вадима Пристайка, тим більш у такий різкий і незрозумілий спосіб, у який це було зроблено, як не було й пояснень, чому вони так довго зволікають із призначенням нового посла. Чи, можливо, хтось із високопосадовців був у цьому зацікавлений?
Тепер, як британець українського походження, відданий справі України, я аж ніяк не задоволений вибором заміни Пристайку й переконаний, що такий вибір викликає більше запитань, ніж відповідей.
Чому Залужного раптом переводять до Лондона? Його призначення послом у Великій Британії - справді дуже дивне рішення. Може, колишній головнокомандувач все ж таки зараз більше потрібен не закордоном, а в Києві, аби допомагати керувати обороною України?
Тому виникає запитання: хто в Києві може хотіти, щоб його звідси прибрали? Залужний, попри все, досі залишається найпопулярнішою фігурою в Україні. Вже тривалий час він очолює рейтинг найпопулярніших серед українців діячів, випереджаючи самого Зеленського. Багато хто вважає, що останній дуже чутливий до своїх рейтингів.
Тут мені, як британцю, пригадується випадок, який стався з Генріхом II у ХІІ столітті. Стикнувшись із зростаючою популярністю свого близького, але непокірного соратника, архієпископа Томаса Бекета, король якось вголос запитав: «Хто позбавить мене цього неприємного священика?» Дехто з його придворних сприйняв це запитання в буквальному сенсі, і невдовзі друг і суворий критик Генріха був убитий.
Я в жодному випадку не пророкую вбивство таким порівнянням, але відправка потенційного політичного суперника в почесне вигнання й тим самим усунення його з внутрішнього політичного поля є одним із добре відомих способів нейтралізації можливого суперника.
Яка така особлива користь буде від Залужного в Лондоні? Чи має він необхідний дипломатичний досвід і навички? Наскільки добре він володіє англійською?
Можливо, призначення Залужного відбулося лише через несприйняття його найближчим оточенням Зеленського, яке потребувало поважного обґрунтування, а не внаслідок пошуку нового ефективного медіатора між Києвом і Лондоном?
Невже Києву бракує досвідчених українських дипломатів, які давно чекають на призначення (і точно на нього заслуговують), які могли б обійняти цю важливу посаду? Я маю на увазі, зокрема, колишніх міністрів закордонних справ Андрія Дещицю й Павла Клімкіна та колишнього представника України в ООН Володимира Єльченка.
А як щодо кандидатури ексміністра оборони Олексія Резнікова на посаду посла в Лондоні? Не так давно саме його кандидатура представлялась у ЗМІ як щось майже вирішене. Звідки така непрозорість у такій важливій справі?
Усе це, на жаль, видається ознакою поступової узурпації внутрішньою командою Зеленського функцій МЗС і зосередженням у своїх руках прийняття всіх політичних рішень і призначень.
Для демократичної країни, яка перебуває на шляху до ЄС, це неприйнятно. Хтось повинен нарешті вголос запитати: «Гей, що відбувається?» . А мій обов’язок як журналіста – висвітлити цю проблему.
