Курськ посідає особливе місце в радянській історії Другої світової війни. Це місто дало назву найбільшій в історії танковій битві – битва під Курськом 1943 року, в якій брали участь близько двох мільйонів солдатів, 4000 літаків, 6000 танків та безліч інших транспортних засобів, тривала майже 50 днів. Вона зруйнувала плани німецького командування і стала поворотним пунктом у війні для Радянського Союзу.
Чи не тому саме Курську область українське військове командування обрало місцем літнього вторгнення на територію РФ?
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Менш міфічне й більш прагматичне пояснення такого вибору місця для прориву кордону полягає в тому, що саме з території Курської області протягом останніх двох із половиною років майже щодня обстрілюють Сумську та Чернігівську області України артилерією, ракетами та важкими авіабомбами.
«Курська битва» 2024-го має зовсім інший масштаб, ніж битва 1943-го, але її вплив на військово-політичну ситуацію в сучасній Росії вже видається спостерігачам досить значним.
Зараз усі говорять про можливий демонстративний жест Путіна – ще більш посилені обстріли українських міст як розплату за зухвальство Києва, армія якого наважилась вдертися на територію РФ. Збройним силам України стає все важче відбивати ці атаки наявними у неї системами ППО, але присутність винищувачів F-16 у небі над Україною допоможе перехоплювати крилаті ракети, які росіяни запускають з літаків стратегічної авіації своїх ВПС.
Цілком ймовірно, що прибуття в Україну F-16 і визначило час початку українського рейду до Курської області.
Звичайно, хочеться сподіватися, що українцям вдасться уникнути жорсткої відплати з боку Путін. Але після кожного воєнного успіху України Росія починала особливо оскаженіло обстрілювати українські міста, вбиваючи мирних українців у нестримних актах помсти. Це вже звичний алгоритм Путіна.
Зазвичай ще до того, як лунає сигнал повітряної тривоги, у мене з'являється передчуття, що ось-ось росіяни розпочнуть обстріл. Така загостреність інтуїції дуже негативно впливає на нервову систему, адже людині складно займатися повсякденними справами, коли її охоплює це передчуття тривоги.
Нещодавно в українців з’явилося дещо, що може трішки відволікти їх від тяжких думок. Я маю на увазі серію кумедних картин відомої київської художниці Євгенії Гапчинської із зображенням очільника Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР) генерала Буданова.
Це не звичайні парадні портрети командувача у мундирі з погонами та медалями, зовсім ні. На цих портретах художниця зобразила Буданова з його домашнім улюбленцем, 17-річним жабеням Пєтєю.
Гапчинська володіє чарівною здатністю поміщати героїв своїх картин у м’який, навіть дещо дитячий світ. Тому її картини так часто використовують в оформленні цукерок чи вітальних листівок. Дехто з її колег-художників вважає роботи Гапчинської чисто комерційними витворами, але її техніка справді майстерна, і пересічні українці від її картин у захваті.
Портрет генерала Буданова пензля Гапчинської так і проситься на велику коробку вишуканих цукерок, але хоча сам Буданов схвально висловився щодо цього портрета, напевно, він все ж таки не хотів би бачити своє обличчя на обгортках цукерок.
У Радянському Союзі випускали цукерки на честь героїв війни. Наприклад, цукерки «Чапаєв», названі на честь уславленого комбрига Червоної Армії, убитого білогвардійцями у вересні 1919 року.
Війна безпосередньо торкнулася родини Євгенії Гапчинської. Її чоловіка Діму призвали до армії навесні 2022 року, і за перші два із половиною роки війни він лише кілька разів приїзжджав додому на час коротких відпусток. Його перший приїзд вразив Євгенію. Ніщо у їхньому попередньому спільному житті не передвіщало, що вона колись побачити свого чоловіка загартованим війною суворим солдатом. Як згадує художниця, Діма приніс тоді із собою запах війни, запах смерті. Йому просто не було де прийняти душ перед приїздом додому.
На той час їхня дача поблизу Бучі була розграбована й поруйнована росіянами. Євгенія досі працює над її відновленням. Діма не так давно отримав поранення на фронті, але вже одужує й готується повернутися до свого підрозділу.
У березні цього року керівництво Національного музею історії України у Другій світовій війні прийняло показове рішення про демонтаж великого мідного фризу, присвяченого Курській битві 1943 року. Цей типовий витвір радянського монументального мистецтва чотири метри заввишки та п’ятнадцять завдовжки займав одну із зал музею і, безумовно, був одним із найяскравіших зразків тогочасної комуністичної пропаганди. Мені цікаво, що керівництво музею планує поставити на місце демонтованого фриза.
Історія Євгенії про солдата-чоловіка разом із її портретом генерала Буданова могла би бути чудовою заміною неактуальному радянському витвору. Новий експонат можна було б назвати «Курськ-2». Напевно, на кожному музейному експонаті, який колись розповідатиме про рейд ЗСУ в Курську область, неодмінно буде фігурувати генерал Буданов, оскільки цю зухвалу операцію очолюють бійці його відомства і він, безперечно, брав найактивнішу участь у її плануванні.
Раніше чи пізніше ми більше дізнаємося про те, як планувалась Курська операція і якими насправді були її цілі та передумови. Все це буде увіковічнено в наших музеях і в майбутніх підручниках із новітньої історії України. І тоді ми зрозуміємо дійсне значення «Курської битви 2024» у загальному перебігу першої європейської війни ХХІ століття.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
