У квітні 1993 року в Університеті Вірджинії я брала інтерв’ю у «Горбі» — як його фамільярно називали в політичних і медійних колах Заходу. У той час я була репортеркою-стажеркою у Chicago Tribune, і «вийти» на «Горбі» було непростим завданням. Хоча на той момент Михайло Горбачов уже не був лідером Росії, він перебував на піку своєї глобальної ораторської кар’єри, і його прес-секретар постійно змінював час нашої зустрічі. Зрештою справу врятували начальник його охорони та його дружина Раїса.
Після виступу в університеті Горбачов вирушив на приватну VIP-вечерю. Я розшукала місце вечері, покликала начальника служби безпеки, показала йому свою акредитацію і сміливо наказала, щоб мене провели до столу Горбачова, заявивши, що він мене чекає. Це було давно, тому без будь-якої перевірки мене чемно супроводили куди я забажала.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ні Горбачов, ні його секретар не були надто задоволені, коли я представилась. Але тут втрутилася Раїса: «Міша, але ж вона з України. Ми ПОВИННІ з нею поговорити!»
Раїса Горбачова – уроджена Титаренко – народилася в Сибіру. Проте її батько, інженер-залізничник, був родом із Чернігова, тому Україна завжди займала особливе місце в її серці.
Горбачов засміявся і погодився. Ми говорили про його бачення Росії та про те, як він хотів, щоб Росія стала демократією джефферсонівського типу. Горбачов був великим шанувальником третього президента Америки Томаса Джефферсона, творами якого зачитувався ще коли був студентом.
«Свобода — головна ідея, яку я перейняв від Джефферсона», — сказав Горбачов під час виступу в університеті. «У зрілі роки, коли мені випало стати лідером величезної, складної та охопленої конфліктами країни, я часто звертався до Джефферсона. Він був серед тих, хто ідейно підтримував мене в моєму переконанні, що без глибокої демократизації нашого суспільства будь-яка його реформа буде приречена на невдачу. Ідеали свободи, демократії та миру, які утверджував Джефферсон, ніколи не повинні полишати свідомість політиків».
Ми говорили про це і про те, наскільки глибоко Горбачов вірив, що Росія повинна розвиватись ненасильницьким еволюційним шляхом. Ми говорили про світ, вільний від ядерної зброї, і про те, як США і Росія повинні співпрацювати в галузі ядерного роззброєння. І, звісно, ми говорили про Україну – переважно він розпитував мене, наскільки добре все в Україні, і щиро бажав Україні успіху.
Зараз важко й повірити, що могла відбутись така розмова, враховуючи, що наразі Росія поливає українські міста і села смертоносним дощем з бомб та ракет. І одночасно повертає своїх громадян назад до СРСР, над демонтажем якого Горбачов так старанно працював.
Але та розмова також дає мені надію – що не все втрачено, і що в Росії є люди, які бачать майбутнє своєї країни не імперським, а вільним та демократичним.
Спочивай з миром, пане президенте.
Погляди, висловлені в статті, належать автору, і не обов’язково співпадають з поглядами Kyiv Post.
Оригінал англійською тут
