Почнемо з того, що вони не можуть діяти так, як діяв Рекс Тіллерсон. Їм потрібно брати за приклад Майка Помпео. Як відомо багатьом із нас, Тіллерсон протримався на посаді держсекретаря трохи більше року. Потім, коли він не зміг більше терпіти, він роздратовано назвав Трампа ідіотом, грюкнув дверима і подав у відставку.
На його місце прийшов Помпео, який переконував співробітників Державного департаменту, що «Трамп не дебіл. Він просто нетрадиційний геній». Трамп, будучи професійним шоуменом, досконало зіграв роль нестандартного генія на Близькому Сході з Помпео в режисерському кріслі. Насправді, він зіграв її настільки добре, що світові лідери почали думати, що саме він стоїть за Авраамовими угодами (серія договорів про нормалізацію відносин між Ізраїлем і арабськими державами, підписаних у 2020–2021 роках – ред.).
Спецпосланець Трампа Келлог призупинив розробку мирного плану щодо України
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
“Дорослим” у Білому домі слід апелювати до особистих інтересів нестандартного генія, коли вони переконують його діяти у зовнішньополітичній сфері. Їм слід пам’ятати, що він вважає себе лідером усього світу, який не має суперників. Тут згодяться навіть найгрубіші лестощі. Якщо вони не захочуть лизати зад Трампу, то його відполірують його найзапекліші геополітичні вороги, починаючи з його колишнього зв’язкового КДБ у Кремлі. Той вже нетерпляче чекає, коли йому випаде шанс відполірувати його до блиску. Це щось прямо з монолога Хлопуші з поеми Єсеніна «Пугачов»: «Проведите, проведите меня к нему,Я хочу видеть этого человека!».
Путін хоче «побачити цю людину», щоб за дві години зробити її своїм слухняним песиком, як він це зробив у Гельсінкі.
Путін небезпідставно вважає себе альфа-самцем у цих відносинах, тож за жодних обставин дорослі не повинні дозволяти цьому нестандартному генію залишатися наодинці в кімнаті з таким професійним маніпулятором.
Для того, щоб ефективно працювати зі своїм клієнтом, дорослі повинні придумати пояснення, яке б відповідало нестандартному мисленню Трампа, щоб вписати війну, яка ведеться по всьому світу, в рамки. Його кліпове мислення не здатне побачити зв’язок між тим, що відбувається на Близькому Сході, в Україні та в Тихоокеанському регіоні. Очевидно, що Трамп має бути в центрі будь-якого запропонованого плану, бути глобальним деміургом і майбутнім переможцем у вирішальній світовій війні.
Три вершники геополітичного підпілля – Китай, Росія та Іран – тепер можуть діяти безкарно.
Тоталітарні режими в усьому світі, сповнені багатовікової ненависті до Заходу, уважно спостерігали, як репутаційна катастрофа, якою стало виведення військ США з Афганістану, розгорталася в прямому телеефірі по всьому світу. Ці режими сприйняли це недолуге виведення як ознаку фундаментальної слабкості гедоністичної (як вони вважали) Західної цивілізації, з задоволенням спостерігаючи за тим, як її істеблішмент почав здавати свої позиції світового лідера. Три вершники цього геополітичного підпілля – Китай, Росія та Іран – тепер можуть діяти безкарно (США пішли, і їм може зійти з рук усе, що завгодно). Вони кинули рукавичку Вільному Світу, оголосивши про свої наміри цілеспрямовано знищити три суверенні держави – Тайвань, Україну та Ізраїль.
Перша реакція Сполучених Штатів – лідера Вільного Світу – була ганебною і лише заохотила своїх ворогів. Директор ЦРУ Білл Бернс приїхав до Москви і запропонував Путіну кулуарну обіцянку: він не дозволить Україні – єдиній жертві агресії – завдавати ударів у відповідь по російській території. Тоді ЦРУ оприлюднило свій професійний прогноз щодо вторгнення: Київ впаде за тиждень, максимум за два.
Але Бернс і його розвідка помилилися. Перша вирішальна битва Четвертої світової війни відбулася під Гостомелем і завершилася дивом на Дніпрі – орда була вщент розгромлена. Ці «300 українських спартанців» врятували західну цивілізацію від варварської навали і буквально витягли Сполучені Штати за шию назад на світову арену.
Приблизно півтора року по тому, коли Захід усе ще страждав від мук боягузливої нерішучості, Іран розпочав свою багатопланову операцію зі знищення Ізраїлю. І разом з’явився четвертий вершник.
У Вашингтоні почала формуватися нова політична реальність. Ліве (прогресивне) крило Демократичної партії і відповідна ідеологія майже фанатично увірували в Четверту світову війну, розв’язану тоталітарними режимами. Багато прогресистів стали на бік тиранів і бандитів. Зрештою, вони ненавиділи «імперський Захід» ще зі студентських років і хотіли побачити його поразку. Їхні професори в Гарварді та Єлі, бачте, втовкмачували їм, що цей Захід винен у багатовікових злочинах проти пригноблених народів світу.
Зараз у Конгресі не так багато прогресистів, але вони мають великий вплив на «якісні» засоби масової інформації. Що стосується Четвертої світової війни, то ці ЗМІ, по суті, слугують пропагандистськими рупорами ХАМАСу на ізраїльському фронті та Путіна на українському.
Ці прогресисти вимагають негайного припинення вогню як на Близькому Сході, так і в Україні – іншими словами, такого собі Афганістану на стероїдах – із черговим ганебним відходом США зі світової арени.
Перемога Трампа на президентських виборах стала передусім тріумфом над цими прогресистами – четвертим вершником геополітичного апокаліпсису. Його обрання, по суті, розв’язало руки Заходу в критичний момент і відчинило йому унікальне вікно можливостей для досягнення більшої, історичної перемоги над усіма своїми ворогами. Причому ця перемога буде скоріше концептуальною і не призведе до значних людських жертв.
З Іраном легко розібратися. Від Заходу не знадобиться жодних дій на землі. Ізраїль просто завдасть одного нищівного удару (можливо, за участі США по певних спеціалізованих об’єктах). Після цього відбудова того, що колись було Іраном, ляже на плечі іранської молоді разом з об’єднаними турецько-азербайджанськими військовими силами, які вже розгорнуті в іранській частині Азербайджану для захисту своїх співвітчизників.
Боягузлива, надмірно обережна (або свідомо зрадницька) адміністрація Байдена так і не дозволила Україні скористатися своїми вражаючими успіхами на початку війни і досягти Перемоги у 2022 або 2023 році (повернення до кордонів 1991 року і повне відновлення територіальної цілісності країни). Натомість конфлікт змінив форму і перетворився на війну на виснаження, і зовсім не на користь України.
Тоді всерйоз почали обговорювати «корейський сценарій» заморожування конфлікту. Усвідомлюючи історичний внесок радянських народів у перемогу союзників у Другій світовій війні і прагнучи запобігти втраті ще сотень тисяч російських і українських життів, президент Трамп зробив унікальну пропозицію диктатору в Кремлі: він витягне Путіна з жахливої халепи, в яку той вскочив, ставши васалом Китаю.
Для цього він повинен погодитися припинити всі бойові дії вздовж лінії зіткнення. Звичайно ж, не буде ніякого визнання його територіальних здобутків. Йому дозволять утримувати ці території протягом певного часу і залишатися при владі в Росії – звісно, після того, як він скаже своїм догідливим поплічникам, що перемога досягнута.
Західні війська гарантуватимуть, що основна частина України залишиться безпечною і процвітаючою (як це було у випадку з Кореєю). Не має значення, як вони називатимуться – миротворці, волонтери, контрактники...
Більшість цих військ прийде з Європи. Трамп роками закликав Європу взяти на себе більше відповідальності за власну безпеку. Цілком реальна загроза, яка зараз нависла над континентом, тільки підсилює аргументи Трампа. Макрон вже давно намагається переконати своїх колег у тому, що країни ЄС повинні відігравати певну роль в Україні.
Європа десятиліттями мріяла про власну армію. Але, як правильно зауважив Зеленський у Давосі: «Вперше за 75 років Європа має власну армію, яка здатна зупинити східну орду. Це Збройні сили України плюс авіація, надана Європою».
Ця нова рішучість, яку ми спостерігаємо з боку Європи, дозволить Трампу і його союзникам ефективно забезпечити безпеку України так само, як свого часу президент Ейзенхауер забезпечив безпеку Південної Кореї експедиційними силами союзників.
Саме ці війни, які ведуть Україна та Ізраїль, ціною величезних жертв і страждань, дають Трампу унікальний шанс раз і назавжди усунути китайську загрозу.
Якщо Путін вирішить відхилити пропозицію Трампа, він втратить усе. Не випадково путінська пропагандистська машина останнім часом кидає пробні кулі, які намагаються виправдати прийняття пропозиції: «Ми вже перемогли! Ми захопили сухопутний коридор до Криму і послабили українську армію!»
Насправді, це непогане рішення – путінський режим зруйнований, а Путін тимчасово зберігає голову і трон.
Президент Трамп небезпідставно вважає, що комуністичний Китай є найпотужнішим і найнебезпечнішим ворогом США. Але донедавна цей незаперечний факт приводив його до абсолютно неправильного висновку. Він думав, що ключем до протидії китайській загрозі є врегулювання двох конфліктів, які він вважав лише відволікаючими факторами – в Україні та на Близькому Сході. Це була колосальна помилка.
Саме ці війни, які вели два великі народи – український та ізраїльський, – ціною величезних жертв і страждань, дали Вільному світу унікальний шанс раз і назавжди усунути китайську загрозу, причому без пролиття жодної краплі крові.
Я глибоко переконаний, що подвійне обезголовлення (Ірану і Росії) на очах у всього світу змусило би голову китайського дракона схаменутися й забути про свої ворожі наміри щодо незалежного Тайваню і про будь-які плани політичної і військової конфронтації зі США.
Існує одна серйозна перешкода, яка заважає клієнту повною мірою використати викладений вище педагогічний матеріал – його маніакальна одержимість отриманням Нобелівської премії миру. Ця зацикленість дає Путіну величезний рекрутинговий потенціал. Він подякує Трампу за його пропозицію, подивиться на нього відданими, захопленими очима і пообіцяє надати будь-яку підтримку в його прагненні отримати Нобелівську премію. Його територіальні вимоги будуть напрочуд скромними. Але що він зробить, так це вмовить Трампа включити в остаточну мирну угоду кілька невинних рядків про «гарантії безпеки для Росії». А потім, після того, як Трамп отримає свою заслужену Нобелівську премію, Путін скористається цими «гарантіями», щоб прийти за рештою України.
Одержимість Трампа (який абсурдно заздрить Обамі) Нобелівською премією миру може просто зникнути, коли йому прокладуть набагато більш вражаючу червону доріжку в підручники історії.
Президент Вудро Вільсон виграв Першу світову війну.
Президент Франклін Д. Рузвельт виграв Другу світову війну.
Президент Рональд Рейган виграв Третю світову війну (Холодну війну).
Кожний із цих трьох великих американських президентів був упевнений, що виграв останню світову війну. На жаль, кожна перемога містила в собі ваду, яка неминуче призводила до наступного глобального конфлікту.
Перед президентом Дональдом Трампом постала місія епічного масштабу – перемогти Імперію зла в Четвертій і останній світовій війні, зробити це з відносно невеликими зусиллями і витратами ресурсів, і все це протягом перших 100 днів свого другого президентського терміну.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.
