Цього тижня на неформальному саміті лідери ЄС обговорюватимуть питання європейської оборону і безпеки та шляхи посилення обороноздатності. Однак, перш ніж розглядати ці питання, ЄС необхідно терміново дійти згоди щодо масштабу і змісту викликів, що стоять перед Європою.
Президент Європейської Ради Антоніу Кошта написав у листі до її членів: «Агресія Росії проти України повернула війну високої інтенсивності на наш континент, порушуючи основні принципи міжнародного права і загрожуючи європейській безпеці – у поєднанні зі зростаючими гібридними та кібератаками на держави-члени, їхні економіки та суспільства. Мир у Європі залежить від досягнення Україною всеосяжного, справедливого і тривалого миру. Цей геополітичний контекст, на якому також позначається ситуація на Близькому Сході, залишатиметься складним в осяжному майбутньому».
Данія посилює перевірки «тіньового флоту» Росії
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Його оцінка настільки правильна, наскільки й помилкова. Слова чудові, але те, про що він не опустив, є настільки дипломатично зрозумілим, наскільки й проблематичним.
У США більше немає партнерів і союзників, є лише національні інтереси.
По-перше, Кошта не згадав про помаранчевого «слона в кімнаті». З моменту своєї інавгурації Дональд Трамп проводить вкрай агресивну зовнішню і торговельну політику проти найближчих союзників США.
Колишня канцлер Німеччини Ангела Меркель нещодавно заявила, що Трамп не вірить у «взаємовигідні ситуації» у багатосторонньому співробітництві. Він переконаний, що завжди є лише переможець і переможений. Він вважає, що союзники користуються перевагами США, недофінансовуючи оборону і «безкарно перебуваючи в тіні» військової могутності Америки.
20 січня Трамп заявив, що запровадить 25-відсоткові тарифи для Канади та Мексики, пообіцявши каральні заходи щодо інших країн у рамках нової торговельної політики США. Він заявив про дострокову перемогу зовнішньої політики примусу, заснованої на тарифах і жорсткій силі, після того, як оголосив, що Колумбія відступила в суперечці щодо репатріації мігрантів.
Трамп запропонував включити Канаду до складу США. Нещодавно він заявив про намір захопити Панамський канал і Гренландію силою, якщо це буде необхідно. Його заяви викликали шквал зустрічей на високому рівні по всьому ЄС. В результаті голова військового комітету ЄС, австрійський генерал Роберт Бріґер, заявив про можливість розгортання європейських військ у Гренландії.
Канада, Колумбія, Данія, Мексика і Панама є одними з найближчих союзників і найважливіших торговельних партнерів США. Тим не менш, вони стали об’єктом агресії з боку США. У США більше немає партнерів і союзників, є лише національні інтереси.
Європа нещодавно поставила під сумнів відданість США європейській безпеці згідно з Вашингтонським договором. Президент Трамп погіршив ситуацію, поставивши США на шлях перетворення на потенційного супротивника.
Заява Кошти про те, що Європа повинна взяти на себе більшу відповідальність за власну оборону, повинна розглядатися в цьому контексті. Йдеться не лише про колективну оборону і війська США в Європі, а й про пов’язану з цим невизначеність щодо спільного командування і контролю, розвідки, стійкості і стабільності. Європа більше не має гарантій, що отримає військове обладнання для свого захисту. Також не гарантовано, що НАТО відгукнеться на її заклик про військову підтримку. Європа повинна враховувати сценарії загроз, які були б абсолютно немислимі до 20 січня 2025 року.
Європейські амбіції мають бути заявлені без жодних обмежень. Європа повинна взяти на себе повну відповідальність за власну безпеку і оборону. І крапка.
По-друге, Кошта не згадав про «ворогів всередині». Здатність ЄС і НАТО реагувати на швидкозмінну безпекову ситуацію обмежена процесом прийняття рішень, побудованим на правилі консенсусу, за яким жодне рішення не приймається без згоди абсолютно всіх держав-членів.
Одним із прикладів цього є розбіжності щодо майбутнього членства України в НАТО. Проти нього виступають – поки що – США, Німеччина, Угорщина та Словаччина. Подібні проблеми неодноразово виникали при обговоренні рівня цілей і стратегії оборонного бюджету і військової допомоги Україні, або навіть при визначенні гібридної війни, яку веде Росія, як саме гібридної війни.
Кілька проросійських країн – Угорщина, Словаччина і, можливо, Туреччина – також є членами НАТО, які фактично блокують, затримують або зводять нанівець усі спроби запровадити надійні заходи для стримування і зупинки Росії.
ЄС стикається з ідентичними проблемами. Пропутінські ультраправі на марші. Оскільки ультраправі партії набирають силу по всій Європі, майбутня згуртованість як НАТО, так і ЄС знаходиться під загрозою.
Ані ЄС, ані НАТО не можуть функціонувати за призначенням, якщо в процес прийняття рішень впроваджені проросійські агенти.
Нещодавно прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо поїхав до Москви для переговорів із Путіним, ставши третім главою держави ЄС, який зустрівся з російським президентом від початку повномасштабної війни. Порушивши правила своїх колег із ЄС, Москву відвідали й прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан і канцлер Австрії Карл Нехаммер. Їхні стосунки з Путіним впливають на політику ЄС. Угорщина і Словаччина використовують їх як інструмент політичного впливу.
Ані ЄС, ані НАТО не можуть функціонувати за призначенням, коли в процес прийняття рішень впроваджені проросійські агенти.
По-третє, амбіції стримуються існуючими структурами. У листі Кошти йдеться про те, що Європа «повинна стати більш стійкою, більш ефективною, більш автономною і більш надійним гравцем у сфері безпеки і оборони. Роблячи це, вона також стане сильнішим трансатлантичним партнером, у тому числі в контексті НАТО...»
Як я стверджував, НАТО стикається з кількома фундаментальними проблемами, починаючи від недосконалого процесу прийняття рішень і закінчуючи «ворогами всередині». Я також запропонував поради щодо усунення деяких з них. Див. мої статті «Чи переживе НАТО війну?», «Чому стримування НАТО не працює», «Темна правда про страх НАТО перед російською ескалацією», «Дев’ять причин, чому НАТО не може дозволити собі сказати “ні” Україні», «НАТО має відмовитися від ілюзії про “російсько-українську війну” і “НАТО має реформуватися або бути розпущеною”.
НАТО заявляє, що «ми будемо зміцнювати нашу єдність, згуртованість і солідарність, спираючись на міцний трансатлантичний зв’язок між нашими народами і силу наших спільних демократичних цінностей. Ми підтверджуємо нашу непохитну відданість Північноатлантичному договору і захисту один одного від усіх загроз, звідки б вони не походили».
Це, на жаль, більше не діє.
32 країни-члени більше не поділяють спільних цінностей і не є повністю відданими Альянсу. До його складу входять повноцінні демократії, недосконалі демократії, гібридні режими і проросійські країни. Це не життєздатний військовий альянс.
НАТО в певному сенсі перетворилася на організацію, яка дала країнам-членам виправдання не інвестувати в оборону під приводом того, що НАТО прийде їм на допомогу. Проте Альянс складається з 32 країн, 31 з яких, можливо, не може захистити себе і, відповідно, має обмежену здатність прийти на допомогу іншим. Повільне і поступове надходження військової допомоги для України є свідченням цього факту.
Європа не може створити стратегічну автономію в рамках НАТО чи ЄС. Їй потрібна нова структура, заснована на спільних інтересах, спільних цінностях і непохитній відданості європейській безпеці.
Що ж робити?
Протягом багатьох років Захід оцінював Росію, виходячи з того, як він хотів, щоб вона розвивалася, а не з того, якою вона стала. Ми занадто довго закривали очі на реалії. Європейська зовнішня і оборонна політика повинна базуватися на політичних реаліях. Коли країна починає глобальну торговельну війну і загрожує своїм союзникам, ми повинні відкласти в бік «надію» і діяти відповідно до загрози, яку ця країна несе. Те ж саме стосується країн, які заграють із автократіями.
Щоб стримувати ворогів і будувати партнерство з друзями, Європа повинна говорити мовою, яку розуміють Росія і США: мовою рішучості і сили.
Європа повинна створити оборонну структуру за межами НАТО і ЄС, до членами яких є не всі європейські країни. Для того, щоб мати можливість повністю захистити себе, всім європейським країнам необхідно різко збільшити свої оборонні бюджети, терміново ліквідувати прогалини у своєму військовому потенціалі і відновити свої сили стримування, відновити і зміцнити свою оборонно-промислову базу.
Визнаючи, що цей процес займе роки, Європа повинна диверсифікувати свої зовнішні оборонні закупівлі і шукати нових партнерів. Як показала війна в Україні, американська зброя та обладнання поставляються з величезними застереженнями щодо того, як, коли і де вони можуть бути використані. Вашингтон завжди ставитиме свої національні інтереси вище за інтереси своїх «союзників». Європа повинна розглянути інші ринки, в тому числі Україну та Індо-Тихоокеанський регіон. Зменшення залежності від США має бути визначене як стратегічна мета.
Європа повинна створити відчуття невідкладності. США безповоротно змінилися. Російська агресивна війна на континенті триває вже 11 років. Вона веде гібридну війну в Європі. Британська розвідка вважає, що Захід вже перебуває у стані неоголошеної політичної війни з Росією. За даними Служби зовнішньої розвідки Німеччини, країни, які підтримують Україну, сприймаються в Росії як вороги, а отже, перебувають у прямому конфлікті з нею. НАТО більше не стримує Росію, і європейські чиновники побоюються військового конфлікту між НАТО і Росією за два-п’ять років, і ми більше не можемо довіряти США, що вони дотримаються своєї обіцянки воювати пліч-о-пліч зі своїми союзниками.
США – за словами колишнього президента Джо Байдена – скочуються до олігархії. Гірше того, вони перетворилися на какістократію, вносячи безпрецедентний рівень непередбачуваності в міжнародну політику.
2 лютого США розпочали торговельну війну проти Канади, Китаю та Мексики, запровадивши виснажливі тарифи. Трамп присягнувся розпочати торговельну війну з ЄС. Що ще гірше, він також пригрозив захопленням території одного з найближчих союзників за допомогою військової сили. Отже, США більше не можуть розглядатися як союзник. Європейська політика безпеки і оборони повинна відображати підрив трансатлантичної довіри. Вона більше не може дозволити собі бути пов’язаною з країною, яка «воює зі світом», відступає від своїх міжнародних зобов’язань і нехтує міжнародним правом. Він повинен підтримувати моральні стандарти, на яких був заснований Альянс.
Безумовно, безпосередньої загрози військової агресії немає. Під час Холодної війни Джордж Кеннан, відомий прихильник політики стримування радянської експансії, описував виклики, з якими стикнулися США, і цілі, яких вони прагнули, як політичні, а не військові. Він не вважав, що Радянський Союз окупує Західну Європу, і стверджував, що загроза була політичною, оскільки з часом весь континент міг повільно сповзти в радянську сферу впливу. Така ж ситуація спостерігається і в сучасному Індо-Тихоокеанському регіоні. Небезпека полягає в тому, що Китай з часом може досягти політичного домінування над Східною Азією, тож Європі слід оцінити «нові» США очима американського дипломата Джорджа Кеннана.
Україна повинна бути негайно інтегрована в європейську оборонну структуру.
Європа повинна бути готова захищати Україну, тому що її доля безпосередньо пов’язана з європейською безпекою і стабільністю. Якщо Україна програє, програємо і ми. Прем’єр-міністр Польщі підкреслив, що «рішення щодо війни в Україні не можна приймати над головами ні українців, ні Польщі». Він підкреслив, що ніхто не хоче, щоб Україна за жодних обставин ослабла чи капітулювала, оскільки це було б «фундаментальною загрозою для Польщі та польських інтересів». Це стосується й решти Європи. Як сказав міністр оборони Фінляндії Антті Хяккянен: «В Україні йде війна за майбутнє всієї Європи».
9 листопада 2024 року прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск оголосив про плани зустрітися з президентом Франції, прем’єр-міністром Великої Британії, генеральним секретарем НАТО та лідерами країн Північної Європи і Балтії, щоб обговорити трансатлантичну співпрацю та війну в Україні. Це економічно і морально сильна група країн – не лише членів ЄС – зі спільними цінностями й принципами. До цієї групи також мають увійти Ісландія, Нідерланди, Чехія, Румунія, Болгарія і, можливо, Німеччина. Ще більш важливо, щоб Україна була негайно інтегрована в європейську оборонну структуру.
Як підкреслюється в статті «Дев’ять причин, чому НАТО не може дозволити собі сказати “ні” Україні», Україна допоможе створити європейську стратегічну автономію. Маючи армію чисельністю понад мільйон, енергійну, сучасну оборонну промисловість і населення близько 32 мільйони, Україна фундаментально і дуже швидко зміцнить європейську безпеку. Європа – зі США чи без них – буде здатна стримати майбутню російську агресію.
По суті, Європа має вирішити, чи залишиться вона клієнтом США, чи прагнутиме бути рівноправним партнером, здатним вирішувати власну долю.
Майбутній військовий союз – у рамках НАТО чи ЄС або поза ними – має ґрунтуватися на спільних цінностях і принципах. До його складу мають входити лише повноцінні демократичні держави з урахуванням минулих заслуг (наприклад, політична воля і мужність, підтримка України, зобов’язання виділяти 2% ВВП на оборону, двосторонні відносини з Росією і т.д.).
У такому союзі має бути механізм виключення членів, якщо вони його підривають. «Членський внесок» – чітко визначений мінімум витрат на оборону у відсотках ВВП – мають сплачувати всі. За невиконання – автоматичне виключення. Необхідно запровадити голосування двома третинами голосів членів для забезпечення здатності союзу рішуче реагувати на всі ризики і загрози, що виникають.
13 січня 2025 року Генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявив: «Майбутнє європейської та глобальної безпеки залежить від результату війни в Україні. Я глибоко стурбований ситуацією з безпекою в Європі. Ми не перебуваємо у стані війни, але ми не перебуваємо у стані миру».
Майбутнє європейської та глобальної безпеки залежить від того, наскільки швидко Європа відновить свою стратегічну автономію, а це неможливо, якщо Україна не розглядатиметься як частина рішення.
Європі потрібна мужність, щоб визнати, що інституції, які добре служили їй протягом десятиліть, більше не відповідають її інтересам. Можливо, вони не підлягають відновленню та реформуванню.
Погляди, висловлені в цій аналітичній статті, належать автору і не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.
