Після жахливого поводження з тим, хто три роки захищав свій народ від знищення в агресивній імперській війні, важко не висловити апоплектичні емоції.
Фермент роздратування посилюється тим, що віцепрезидент США висміяв «випадкові» країни (не сказав, які) за пропозицію відправити в Україну війська, щоб допомогти припинити вогонь. Якщо «випадкові» країни не були серед тих, хто жертвував своїми синами і дочками, допомагаючи США після 11 вересня, то хто ж вони?
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Однак, зараз не час для того, щоб захоплюватися непривабливим видовищем Трампа. Є робота, яку потрібно виконати. Можливо, щоб заспокоїтися, ми могли би скористатися простою порадою давньоєвропейського історика Фукідіда: «Самоконтроль є головним елементом самоповаги, а самоповага є головним елементом мужності». Самоконтроль – це саме те, чого зараз потребує Європа, але вона також потребує спокійної, рішучої мужності.
Норвегія хоче значно збільшити фінансову допомогу Україні
Для британців нинішня ситуація не є чимось незнайомим. У 1939 році, хоча країна отримувала війська, фінансову та матеріальну допомогу від імперії, яка тоді ще існувала, духом вона була самотньою. До середини 1940 року континентальна Європа впала, а США, як і сьогодні, брали брати на себе зобов’язання боротися за свободу. Як зазначив Черчилль 8 травня 1945 року, в День Перемоги в Європі, «ми на цьому древньому острові були першими, хто підняв меч проти тиранії».
Ситуації схожі, але відрізняються в одному важливому аспекті. Україна воює не на самоті, в оточенні завойованих або апатичних земель. На захід від неї знаходиться континент із населенням понад пів мільярда людей, відданих ідеям ліберальної демократії, верховенства права та вільного способу життя. Економічний, а отже й військовий потенціал континенту и є величезним. В основі цього величезного географічного простору свободи лежить сукупний ВВП, що становить майже 30 трильйонів доларів.
Ця наддержава не є новоутворенням, що з’явилося на світовій арені в останні роки. Вона спирається на спадщину ідей і жертв і сягає своїм корінням героїчних вчинків древніх афінян, які захищали свої ідеї свободи від автократичного панування в Саламінській протоці в 480 році до н.е. В основі того, чим є цей континент, лежать Ренесанс, Просвітництво, тисячоліття праці та найкращі уми.
Уявіть собі, що в 1939 році існував би непідкорений континент із сучасним європейським процвітанням і могутністю, така собі уявна Атлантида, готова вступити в бій разом зі своїми британськими союзниками, економічна сила якої більша, ніж у держав Осі. Сьогодні це не фантазії. На захід від України є таке місце.
Що може зробити Європа? Щоб уникнути бюрократії ЄС, яка слугує певній меті в мирний час, яка орієнтована на консенсус, але не працює через вето в моменти кризи, європейські країни повинні ухвалювати оборонні рішення, виходячи, де це можливо, за рамки жорстких правил ЄС. Плани ЄС щодо посилення оборони можна тільки вітати, але вони, безумовно, повинні бути реалізовані без зволікань. Перехід до поміркованої військової економіки і більш енергійне відчуття невідкладності – ось що змінить ситуацію на краще. Немає потреби в публічних театральних виставах про «коаліції охочих» і «сімейні фото». Просто візьміться за роботу і зробіть її.
Зневажливі вислови американських коментаторів і політиків щодо європейських можливостей не з’являються на порожньому місці – вони сконденсувалися в результаті десятиліть нашої млявості й прийняття гегемонії США над оборонною позицією нашого континенту і нашої відносно слабкої прихильності до неї.
Замість того, щоб критикувати, ми повинні відійти від шоку і реагувати з позитивним і конструктивним настроєм. Замість Будапештського меморандуму коаліція європейських держав повинна надати Україні чіткі гарантії безпеки, позиціонуючи Європу як надійного союзника, рівного США за геополітичним впливом, і як посередника у припиненні війни. Коротше кажучи, лише тоді, коли Європа більше не потребуватиме «підтримки» з боку США, ми вийдемо на достатній рівень безпеки.
Ми надто довго покладались на Америку як гаранта нашої безпеки, і тепер виправдовуємося за бездіяльність. Це нагадує мені ті кволі виправдання, які ми всі придумували в школі: «Моя бабуся захворіла», «У мене котик помер», «Я вивихнув мізинець», «Біллі вдарив мене стільцем по голові, і я знепритомнів»…
Тепер ми чуємо: «Зеленський був без краватки», «Україна далеко», «Він не виявив достатньої поваги», «Вони не проводять вибори», «У них корупція в уряді», «Ми не почули подяки».
Досить вже!
Якщо Європа зробить крок у цей історичний момент, то вона не лише здобуде мир для себе та України, а й змусить США поважати її.
Варто згадати промову Уїнстона Черчилля нову європейську федерацію, яку він виголосив на руїнах Європи в 1946 році. Його бачення об’єднаної Європи було реалізоване, але не була реалізована його ідея не просто створення мирного союзу, а пробудження Європи до повної реалізації її потенціалу як сили добра у світі.
Роки після Другої світової війни були часом для створення каркасу будівлі, необхідного для забезпечення європейського процвітання. І попри дивні кроки назад і певні труднощі це було зроблено загалом успішно. А зараз, саме зараз, настав час приступити до другої фази цього проєкту, а саме використати всі величезні економічні та інтелектуальні ресурси для покращення життя людства.
Для цього потрібна не лише внутрішня готовність європейців працювати разом, яка була рушієм першого етапу розвитку, а й упевненість, щоб побороти в собі відчуття провини за наше імперське минуле і зрозуміти, що сучасне європейське бачення, яке ми пропонуємо, – це бачення, до якого з радістю прагнуть багато людей в усьому світі. Наші імміграційні проблеми частково є результатом цього «райського саду», який Європа виплекала і виростила.
Промова Черчилля була написана для світового порядку, що лежав на уламках європейської могутності ХІХ століття, але його надія і його бачення Європи повинні нарешті здійснитися, якщо ми не хочемо повернутися в нову епоху катастрофи:
«Якщо ми хочемо врятувати Європу від нескінченних страждань і навіть від остаточної загибелі, повинен відбутися акт віри в європейську сім’ю, акт забуття всіх злочинів і нерозумних вчинків минулого. Чи можуть народи Європи піднятися до висот душі, інстинкту і духу людини? Якщо зможуть, то завдані кривди і образи будуть змиті з усіх боків пережитими стражданнями.
Чи є потреба в подальших потоках агонії? Невже єдиний урок історії полягає в тому, що вона нікого не вчить? Нехай буде справедливість, милосердя і свобода. Народи повинні тільки захотіти, і всі досягнуть бажаного... Нехай постане Європа!»
Чарльз Кокелл - професор астробіології Единбурзького університету.
Погляди, висловлені в цій статті, належать авторам і не обов’язково відображають позицію Kyiv Post.
