ПОГЛЯД: Кінець пострадянських студій?

Усім дослідникам непросто було називати те, що колись було Радянським Союзом, а ще важче було обирати назви для досліджень у цій галузі. Загарбницька війна Путіна проти України може покласти кінець російськоцентричним дослідженням пострадянського простору.

Тодд Прінс з Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода щойно опублікував актуальну статтю на цю тему: «Вторгнення Москви в Україну призвело до «переоцінки цінностей» у західних університетах, в ході якої вчені переосмислюють російські студії». Автор зосереджується на діяльності всеохоплюючої Асоціації слов’янських, східноєвропейських та євразійських досліджень США (ASEEES), до якої я давно належу. У листопаді цього року асоціація має провести свій щорічний великий з’їзд у Філадельфії, який присвячений темі деколонізації. Я підозрюю, що шляхи запрошених на з’їзд росіян та українців розійшлися назавжди.

Протягом останніх п'яти десятиліть я був пов'язаний з безліччю східноєвропейських регіональних центрів та асоціацій, які неодноразово змінювали назви. У минулі часи стандартними назвами були «радянські дослідження» або «східноєвропейські дослідження». Після 1991 року все стало складнішим. Мій інститут у Стокгольмі став спочатку Інститутом східноєвропейської економіки, а потім Стокгольмським інститутом перехідної економіки, уникаючи використання назви будь-якої країни.

Британський журнал Soviet Studies став Europe-Asia Studies. Колись я був членом редакційної колегії американського журналу «Soviet Economics», який природним чином став «Post-Soviet Economics». Європейський банк реконструкції та розвитку започаткував журнал «Economics in Transition», і ця географічно нейтральна назва зберігається досі.

Російська імперська перспектива домінувала в радянських і пострадянських дослідженнях. Коли я був студентом Оксфорду багато років тому, у мене були двоє колег-аспірантів українського походження, які гірко скаржилися на російськоцентричний характер радянських досліджень поважного університету.

В різний час я був пов’язаний з різними аналітичними центрами та установами тут, у Вашингтоні, і вони завжди відчували певну незручність щодо своїх назв. Усі відчували потребу якось перейменувати свій «центр радянських досліджень», але жоден не знайшов задовільного рішення. Просто замість «радянського» у них вийшов «пострадянський». У свою чергу він поступився місцем «російським та євразійським дослідженням», однак євразійство не становить значного інтересу для більшості американців. Університети, як правило, додають «російські та євразійські» до більших регіональних досліджень, але українці та представники інших національностей запитують, чому саме Росія виділена? Де Україна, Кавказ і Середня Азія? І вони мають рацію.

Як слушно зазначає Тодд, після початку агресивної війни Росії проти України важко виправдати тип регіональних досліджень, які представляє ASEEES. Українські вчені не погодяться навіть перебувати в одній кімнаті з російськими імперськими вченими. Чи може ASEEES далі виправдовувати своє існування? Напевно ні. Війни мають значення.

Панславізм – це давня історія. Поляки та росіяни ніколи не ладнали, тому ідея славістики не має сенсу поза межами лінгвістики, а діяльності ASEEES переважно не стосується лінгвістики. Тепер і Україна захоче вирізнятись серед інших слов’ян, навіть більше, ніж поляки. Білоруси, які знемагають під тоталітарним режимом васала Росії Олександра Лукашенка, напевно, також чекають того дня, коли й вони зможуть повернутися на захід.

Усі неслов’янські народи в регіоні, від угорців до кавказців і середньоазійців, завжди виступали проти цього ярлика. Зараз славістика жевріє лише на лінгвістичних кафедрах і ніде більше.

Оскільки теперішня Росія виглядає абсолютно відсталою – і такою і є насправді – мешканці Центральної Азії віддають перевагу більш сучасним країнам. Раніше їхнім ідеалом був Сінгапур, але навіть Китай, хоч і трохи загрозливий, виглядає куди серйозніше, ніж путінська Росія. Політично ці країни схиляються до азійсько-тихоокеанських організацій. Міжнародні організації та уряди вже «передали» Центральну Азію своїм азійським відомствам.

Очолювана Росією Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ), здається, більше не має підстав для існування після того, як Росія не змогла захистити свого лояльного члена Вірменію від Азербайджану. Усі, здається, незадоволені Євразійським економічним союзом, який теж очолює Росія, тому, скоріш за все, хотіли б, щоб він припинив нарешті своє існування, дозволивши їм вільно торгувати з країнами, що розвиваються.

Східноєвропейські країни, включно з Україною, Молдовою та Кавказом, повертаються у лоно Європи та хочуть приєднатися до Європейського Союзу. Єдиним сумним винятком є дві пропутінські держави: Угорщина Віктора Орбана та Сербія Слободана Мілошевича (Олександра Вучича), які мають бути залишені напризволяще, поки не усвідомлять, що зміна режиму буде їм вигідна. Об’єднання Європи є наразі настільки сильною тенденцією, що всі ці країни хотіли б бути частиною європейських політичних та економічних досліджень, оскільки регіональні дослідження актуальні в міжнародних організаціях, університетах та аналітичних центрах.

Усе це залишає Росію ізольованою, доки режим Путіна не впаде, і тоді Росія теж зможе претендувати на кандидатство в ЄС, а російські дослідження зможуть стати частиною європейських досліджень, як давно пропонував покійний Мартін Маля. Залишається побачити, як в цих умовах діятимуть два головні спонсори проросійських досліджень: Корпорація Карнегі з Нью-Йорка та Фонд Коха.

Андерс Аслунд є старшим науковим співробітником Стокгольмського форуму вільного світу та автором книги «Російський клановий капіталізм: шлях від ринкової економіки до клептократії».

Погляди, висловлені в статті, належать автору і не обов’язково збігаються з поглядами Kyiv Post.