У фільмі «Адвокат диявола» світ правосуддя – це не місце, де шукають істину, а арена, де єдиною цінністю є перемога за будь-яку ціну. Адвокати не відстоюють моральні принципи, а маніпулюють законами на користь тих, хто при владі. Харизматичний, але зловісний адвокат Джон Мілтон (у виконанні Аль Пачіно) символізує все, на що може перетворитися правова система, коли втрачає свій компас – на інструмент у руках корпоративних інтересів, незважаючи на наслідки.
Сьогодні, через три роки після початку російського вторгнення в Україну, світ є свідком подібного сценарію. Поки український народ платить жахливу ціну війни, багато хто на Заході все частіше закликає до миру – не до справедливого миру, а до компромісу, вигідного агресорові. Подібно до адвокатів Мільтона, тих, хто веде міжнародні переговори, часто хвилює не те, що є правильним, а те, що для них є найлегшим і найвигіднішим.
Фінська партія зняла з виборів кандидатку, яка назвала Україну “частиною РФ”
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Від початку війни у світі з’явилося чимало мирних ініціатив. Однак більшість із них більше нагадують переговори в залі суду у фільмі «Адвокат диявола», ніж справжні зусилля для встановлення справедливості. Кожна ініціатива все частіше стає пропозицією Україні змиритися з втратою території, суверенітету і навіть гідності. Згадаймо деякі з них:
- Мінські угоди (2014 – 2015 рр.)
Мінські домовленості, які спочатку мали на меті зупинити конфлікт на сході України, стали радше паузою, аніж рішенням. Україна була змушена піти на поступки сепаратистським регіонам, а Росія використала цей час для підготовки до подальшої агресії.
- Турецький мирний план (2022 рік)
Туреччина спробувала виступити посередником, запропонувавши Україні нейтральний статус із гарантіями безпеки. Але чого вартий нейтралітет, коли агресор сидить на твоїх кордонах і готовий знову напасти? Ця ініціатива нагадувала адвоката, який каже клієнту: «Погодьтеся на цю угоду, кращої ви не отримаєте».
- Мирний план Китаю (2023 рік)
Китай запропонував план із 12 пунктів, який передбачав припинення вогню, але не засуджував російську агресію і не гарантував виведення російських військ. Це все одно, що запропонувати в суді жертві забути про злочин, за який обвинувачений навіть не вибачиться.
- Миротворча місія на чолі з Африкою (2023 рік)
Група африканських лідерів запропонувала деескалацію, але без конкретних пропозицій, які би гарантували територіальну цілісність України. Це була чергова порожня історія, яка слугувала більше для того, щоб задобрити міжнародну громадськість, аніж для того, щоб допомогти Україні.
- Саудівська ініціатива (2024 рік)
Саудівська Аравія організувала переговори з ідеєю зняття санкцій з Росії в обмін на часткове виведення російських військ. Ця ідея ідентична пораді Мільтона у фільмі: «Чи не краще взяти те, що вони пропонують, ніж ризикувати всім?»
- Пропозиція Бразилії (2024 рік)
Бразилія запропонувала створити «клуб миролюбних країн», який би виступив посередником, але з очікуванням, що Україна погодиться на територіальні поступки. Це схоже на те, як адвокат радить клієнтові віддати половину свого будинку, тому що «це найкращий результат, на який ви можете розраховувати».
Мир без правосуддя – це не що інше, як продовження війни іншими засобами.
Щодалі триває війна, на Заході зростає втома від неї. Саме цього хотіли й очікували Кремль і Путін. Лицемірство стало очевидним: країни, які спочатку голосно засуджували Росію, тепер усе частіше шукають швидких рішень. Дешевий газ і відновлення торгівлі стають важливішими за принципи суверенітету і прав людини.
Західні столиці все частіше дають це зрозуміти: «Так, на Україну напали. Так, Росія – агресор. Але давайте покінчимо з цим. Ми вже зробили достатньо». Ця фраза перегукується з тим, що Джон Мільтон пошепки сказав своїм клієнтам у фільмі: «Кого хвилює правда, коли перемога приносить владу?».
У фільмі «Адвокат диявола» Кевін Ломакс (у виконанні Кіану Рівза) потрапляє у світ, де успіх досягається ціною морального компромісу. Так само і західні держави зараз стоять перед вибором: чи залишатися вірними принципам, які вони відстоювали роками і на яких тримаються, чи погодитися на несправедливий мир, щоб полегшити свій економічний і політичний тягар?
Зростає тенденція обговорювати Україну без України. Переговори ведуться за зачиненими дверима, без присутності українських представників – ніби їхню долю можна вирішити без них.
- Зустрічі західних лідерів з російськими посадовцями – у Парижі, Берліні і навіть Вашингтоні проходять переговори, на яких шукають «практичне рішення». Коротко кажучи: «Як нам закінчити війну, не розлютивши Путіна?».
- Економічні форуми – у таких місцях, як Давос, лідери та бізнесмени обговорюють шляхи відновлення торговельних відносин з Росією, ігноруючи при цьому жертв війни. Це схоже на те, як адвокати у фільмі «Адвокат диявола» святкують перемогу в суді, в той час як сам злочин залишається непокараним.
- Посередництво третіх країн – Китай, Індія і навіть Ватикан пропонують посередництво, але їхні пропозиції постійно ігнорують ключову вимогу: вихід Росії з окупованих територій.
У «Адвокаті диявола» Кевін Ломакс нарешті розуміє, що ним постійно маніпулювали. Він починає бачити крізь ілюзію успіху, усвідомлюючи, що продаж душі – це поступовий процес, компроміс за компромісом, доки не буде шляху назад. Сьогодні Захід опинився у схожій ситуації. Будь-яка пропозиція, яка не передбачає повного відновлення суверенітету України і покарання Росії, – це крок до морального банкрутства.
Уявіть собі, що хтось приходить у ваш дім, вбиває вашу родину, захоплює третину вашого будинку, а потім весь світ каже: «Досить. Настав час для миру. Чи не краще задовольнятися тим, що у вас залишилося?».
Це не мир. Це легалізація агресії і злочину! Це послання всім майбутнім агресорам: злочин окупає себе – треба лише зробити так, щоб світ втомився.
Україна не обирала цю війну. Вона не хотіла, щоб гинули її сини, батьки, брати і сестри. Українці не хотіли, щоб їхню країну знищував агресор. Але тепер, коли вона захищається, світ відвертається від неї. Зараз викривається лицемірство тих, хто присягався боронити свободу.
Якщо світ погодиться на швидку, несправедливу мирну угоду, це буде схоже на перемогу Джон Мільтона. Але Україна, як і Кевін Ломакс, повинна відкинути цей пакт. Тому що мир без справедливості – це не що інше, як продовження війни іншими засобами.
Зараз перед світом постав вибір – на чий бік стати. І світ повинен запитати себе: якщо ти продаєш чужу свободу заради власної зручності, то чий ти адвокат?
