ПОГЛЯД: Невиліковний страх у Кремлі

Коли в березні Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордер на арешт Владіміра Путіна, Кремль наказав говорити про це з презирством як про ще один якийсь "укус комара". Та хто посмів підняти руку правосуддя на лідера наддержави з другою в світі армією, в якого є майже 6 000 ядерних боєголовок?

Путін випромінював впевненість у собі і відчуття могутності й недоторканності, а його лакеї погрожували ядерною відплатою. До списку цілей, які "треба зрівняти з землею" – Лондон, Берлін, Париж – тепер додали МКС.

А в цей час у порожніх коридорах Кремля панував нездоланний страх. Путін розумів, що опинився у пастці в своєму палаці й своїй країні – хоча й найбільшій у світі за територією.

Нещодавно в Індії відбувся щорічний саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) – важлива нагода для зустрічі Путіна з президентом КНР Сі Цзіньпіном і прем'єром Індії Нарендрою Моді, яких він вважає своїми найважливішими союзниками у війні проти України.

Більше по темі

Путін готовий говорити з Трампом про закінчення війни в Україні «у будь-який час»

Путін каже, що «в будь-який час» готовий зустрітися з Трампом, щоб закінчити війну в Україні, не згадавши про Зеленського. Він визнає свої економічні проблеми, але шкодує, що не розпочав війну раніше.

Але з ними він не зустрівся, бо саміт проходив онлайн. Та й причин для особистих зустрічей не було – пандемія коронавірусу закінчилась, а лідери країн-членів ШОС уже зустрічалися минулого року в Узбекистані.

Але минулого року ще не був виданий ордер на арешт Путіна, і його ще не оголосили воєнним злочинцем. Просто він страшенно боявся виїжджати з Росії навіть до Індії, яка не визнає юрисдикцію МКС. А після ордеру на арешт такого бажання в нього й поготів немає.

Він скасовував поїздку до Південної Африки на серпневий саміт БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР). Кілька місяців Кремль створював проблеми для своїх Південноафриканських друзів, заявляючи, що ні про онлайн-формат, ні про перенесення конференції до Китаю чи іншої країни не може бути й мови – Путін особисто приїде до Йоганнесбургу. 

Південноафриканці спочатку хотіли прийняти свого московського друга навіть попри те, що мали б – як підписанти Статуту МКС – заарештувати його на території своєї країни, але за місяць до саміту вони стали відчайдушно благати його не приїжджати.

І Путін відмовився від поїздки. Він від самого початку знав, що не поїде до Йоганнесбургу, але не хотів, щоб усі бачили той страх, у якому він живе. Ще кілька днів тому Кремль погрожував, що арешт Путіна буде оголошенням війни. Ходили й чутки, що він поїде до Південної Африки з невеличкою армією тілоохоронців – так, про всяк випадок.

Нічого такого не сталося. Путін сидітиме в Кремлі і, як і кожного разу починаючи  березня, говоритиме зі своїми союзниками через відеозв'язок. Лідери країн БРІКС – об'єднання, що хоче встановити новий світовий порядок, – досі не спромоглися зібратися разом в одному місці.

У Південній Африці Путіна представлятиме Сєрґєй Лавров. Його поки ще не звинуватили у воєнних злочинах, і ордер на його арешт іще не виданий, але через політику його президента і уряду йому заборонено їздити туди, куди він хоче.

Минулого року, так само як і у нинішньому випадку з Путіним, Москва агресивно оголосила про візит Лаврова до Белграда, нахабно заявивши, що цього йому ніхто заборонити не може.

Там дуже добре знали, що цього візиту не буде, бо через Західні санкції ні Лаврову, ні його літаку не можна перетинати кордони держав ЄС.

Москва до останнього чинила безпрецедентний тиск на Сербію і Александара Вучича – ставила його в нестерпну ситуацію, практично шантажувала його. Так само до минулого тижня Путін тиснув на уряд ПАР.

Сербію виручили її сусіди – члени НАТО, заявивши, що не дозволять літаку російського міністра пролітати над своєю територією. Лавров і Путін вже знали, як реагуватиме НАТО, але хотіли організувати візит до Белграда через три місяці після вторгнення в Україну, щоб піддати Сербію і її лідера нестерпному тиску.

Але це ще не все: Лавров цинічно заявив, що в Белграді він хоче підтримати ініціативу "Відкриті Балкани", а Захід його не пускає. Це було спробою ще більше нашкодити Вучичу і проєкту, який той започаткував разом із Албанією і Північною Македонією, і який отримав підтримку з боку Заходу, зокрема США. Москва ніколи не підтримувала "Відкриті Балкани", бо добре знала, що будь-яке примирення і будь-який прогрес на Балканах згубно позначиться на її колоніальних інтересах у цьому регіоні.

Підтримка ["Відкритим Балканам"] була цинічно висловлена лише тому, що треба було якось вибратися з незручної ситуації навколо проваленого візиту Лаврова до Сербії та заретушувати факт ізоляції країни-парії, лідерам якої ніде не раді.

Російський президент нажаханий ізоляцією, в яку його вкинув МКС зі своїми 120 країнами-членами, і він ніколи не вилікується від свого параноїдального страху перед арештом і засудженням за воєнні злочини.

Цей його страх передається й його кремлівським поплічникам, роблячи їх збіговиськом звичайних боягузів. Єдине, що їм залишається – це підбадьорювати одне одного закликами до ядерних ударів по всіх ворогах і бравурними заявами про те, що скоро вони завоюють весь світ. А за всіма цими погрозами і завойовницькими закликами – самотній, загнаний у кут, до смерті переляканий 70-річний дід.

Погляди автора статті можуть не збігатися з позицією редакції Kyiv Post.